Холодною весною, коли в травні в підмосковних лісах температура опускається до мінус п'яти градусів, дозріває рідкісний урожай насіння осики. На маткових деревах листя буває не видно, тільки одні рогаті сережки важко звисають з усіх гілок. Виявляється, у таку холодну погоду не виводяться гусениці лісовий метелики моль-жаби. А ось якщо весна стоїть тепла, то гусениці моль-жаби, вылупившись з дрібних червонуватих яєчок ще на початку травня, вгризаються в плодові коробочки, складові сережки осики, і начисто пожирають крихітні насіння. А по землі розноситься потім безплідний сірий пух. Але в погану весну осиковий пух виявляється неопустошенным, плідним, і на початку літа на всі боки летять у величезних кількостях повноцінні малюсінькі насіння. Трава при цьому покривається пухом, стає білої, наче в червні сніг випав. Лише де-не-де стирчать з-під пуху жовті кульбабки, так ніжно голубішають проліски. Все інше колом буває покрите насінням. Адже одне осикове дерево здатне дати 50 млн. штук насіння. Важко навіть уявити собі, скільки ж з усього осичняків найдрібніших парашютиков розносять по лісі коробочки з зародками, здатними дати життя новому прекрасного дерева! Осика відноситься до роду тополь, до одного з ста його видів. Це дерево морозостійка, невибаглива, пристосувалися рости і розвиватися на підзолистих, кислих ґрунтах. Його деревина - найкраща за якістю. Учень професора Миколи Степановича Нестерова, академік Олександр Сергійович Яблоков, багато років вивчав осику, наполегливо повторював слова вчителя: «Про се дереві хто як думає, але я даю йому перед багатьма іншими і дуже багато в чому перевага». Є в російських лісах прекрасні глухі осичняки. Варто зайти туди, як під одним деревом знайдеш відразу кілька красноголовців, а якщо підсядеш на пеньок, то застигнеш надовго. Дивишся на осикові листя, слухаєш їх шелест, який анітрохи не заважає, а, навпаки, заспокоює.
