М'який знак уживаємо. Після букв д, т, з, с, ц, л,н і буквосполучення дз, що закінчують склад, на позначення їхньої м'якості. У суфіксах ськ, цьк, зьк, еньк, оньк, іньк, есеньк, ісіньк, юсіньк. Для позначення м'якості приголосних перед о. Для позначення м'якого л перед наступним приголосним й у кінці слів іншомовного походження. У буквосполученнях льц, льч, ньч, ньц.У словах іншомовного походження після д, т, з, с, л, н перед й, я, ю, є, ї та йо. Після м'яких приголосних перед я, ю, є, ї в російських прізвищах. М'який знак не вживаємо. Після р у кінці складу. Після н, перед ж, ч, ш, щ та суфіксами ств(о), ськ(ий). Після губних б, п, в, м, ф у кінці слова та після йо. Після шиплячих ж, ч, ш, щ, дж у кінці слова. Між подовженими приголосними. В українських прізвищах після д, н, т перед суфіксами ченк(о), чук, чишин.Між приголосними, первий з яких пом'якшується під впливом наступного. У буквосполученнях лиц, лч, нц, нч, зк, ск (не є суфіксами); алн(о), илн(о). Після кінцевого ц в іменниках іншомовного походження чол.роду, а також у коротких словах звуконаслідуваннях.
