Беруть завидки на чужі пожитки Заліз кіт на сало та й кричить: «Мало!» Що на людях видно, то й собі жадно. Залізо іржа з'їдає, а заздрий від заздрощів погибає. Заздрий від чужого щастя сохне. Заздрість здоров'я їсть. Бачить чуже під лісом, а не бачить свого під носом. Чує кіт у глечику молоко солодке, та морда коротка. Є в глечику молоко, та голова не влазить. Не дурний крук, щоб впустив з рук. На чужий коровай очей не поривай, а свій дбай. Заздренному боком вилізе. За копійку аж труситься. Зависливі очі, як у попа. Скупий, аж синій. В чужих руках завше більший шматок. У кожного рука к собі крива. На чужій ниві все ліпшая пшениця. Як мед, то ще й ложкою. Своє з'їв і на моє зазіхає. Від користі серце кам'яніє. За користю біжить ристю. Вовк і лічене бере. Повадиться вовк до кошари, то все стадо перебере. Дайте мені та ще й моїм дітям! Найміть мене обідати. То такий, що й каменя не дасть голову провалити. Всім по сім, а мені таки вісім. Гребе, як кінь копитом. То лиш курка від себе гребе. Бездонної бочки не наллєш. Дірявого мішка не наповниш. У скупого все по обіді.
