Якщо подумати, то через пісню можна дізнатися про минуле свого народу. З давніх-давен щоб зберегти свою історію, люди складали співанки. В них вони описували своє життя, досягнення та поразки. Безперечно, українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. З піснею на вустах не тільки проводять народні обряди, а й також славлять свої перемоги над ворогом. Наприклад, у пісні про Устима Кармалюка — «За Сибіром сонце сходить..» розповідається про видатного « українського Робін Гуда», про війну проти пригноблення нашої віри, боротьбу проти несправедливості та розглянуто багато інших тем, які не залишають нас байдужими. Взагалі доля украïнськоï пiснi сумна i велична. Незважаючи на перешкоди i лихолiття, вона вистояла i продовжує чарувати своєю красою новi поколiння. На долю українського народу випало так багато лиха, що вилити його можна було лише в пісні — тужливій та наповненій смутком. Але не тільки про війну та боротьбу доносила нам пісня. А не забували про щасливе або безнадійне кохання, суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, красу природи. Все це чітко описується в ліричних та родинно-побутових піснях («Цвіте терен, цвіте терен», «А я в батька росла», «Била мене мати»). Ще великий М. Гоголь писав: «Пісні для України — все: і поезія, і історія, і батьківська могила». Цими словами відомий письменник підкреслив поетичну обдарованість українців та вміння нашого народу відтворити його минуле, зберігаючи для нас, нащадків, події і дух попередніх епох. Отже історичні українські пісні є могутнім, безсмертним духовним джерелом нашого народу, яке пройшло відстань довжиною в декілька століть, але все ж таки живе і продовжує розвиватись далі, вбираючи в себе всю красу та суть сучасної епохи, яка теж наповнена різними колоритними подіями. зобов'язані берегти усну народну творчість як найдорожчий скарб народу, вивчати, знати її та збагачувати новими перлинами.
