Егоїст це просто така людина який реалізує свої цінності й цілі і тільки. При цьому не даючи оточуючим можливості реалізовувати свої цінності і цілі. Егоїстом найчастіше стає людина, яку в дитинстві надмірно балували, який не отримав належного виховання і ріс в атмосфері вседозволеності і надмірної опіки. Взагалі, всі діти народжуються егоїстами, це вроджена якість те саме що звіриним інстинктам, адже всі звірі – егоїсти. Але якщо те, що дикий звір готовий битися за свою здобич, ми сприймаємо як явище природне, то егоїзм дитячий (а потім і дорослий) людським суспільством сприймається скоріше негативно. І це природно: йдучи на поводу у егоїстичних мотивів члена колективу, ми ризикуємо стати рабами його бажань, емоцій, точки зору. Адже справа не тільки в тому, що егоїст не хоче ділитися, наприклад, своєю шоколадкою з рештою (тут йдеться скоріше про банальну жадібність, а не про егоїзм). Егоїст не дозволить вам, наприклад, використовувати свої пристосування або шаблони, в результаті чого ви теж зможете полегшити свою працю або підвищити свою продуктивність (а тоді він стане менш помітний для начальства). Або, наприклад, хоча всі інші будуть просто знемагати від спеки, він не дозволить відкрити кватирку, кажучи, що йому холодно, і йому буде абсолютно наплювати на бажання більшості, адже головне для нього – душевний і тілесний комфорт свого власного «я». До речі, буквально слово «егоїст» перекладається як «я є». Але є в егоїзмі і позитивні моменти. Якщо егоїст – глава сім’ї, він буде ревно захищати її, піклуватися про те, щоб усі її члени були забезпечені всім необхідним – адже йому важливо усвідомлювати, що його власність (а саме так він ставиться до своєї сім’ї) гідна його самого. Найчастіше сім’я сприймається егоїстом як продовження власного «я». Саме в таких сім’ях батько неодмінно вимагає, щоб онуки не тільки носили його прізвище, але й його ім’я та по батькові, тобто, були б його повними тезками. Ще один позитивний аспект егоїзму – бажання відзначитися, прославити себе веде до того, що нерідко саме егоїсти знаходять рішення виробничої проблеми, створюють умови для нововведень – іншими словами, сприяють прогресу. Саме в таких випадках говорять про практичне, раціональному егоїзмі, або здоровому егоїзмі. Крайній випадок егоїзму – егоцентризм, коли людина вважає себе «центром Всесвіту»: він може годинами розповідати про себе, коханого, нітрохи не турбуючись про те, що комусь це може бути не тільки нецікаво – неприємно. На відміну від егоїста, який здатний щось зробити для інших (щоб у підсумку на нього звернули увагу, відзначивши його досягнення), егоцентрист в принципі на це нездатний, вважаючи, що все просто зобов’язані бути щасливі тим, що їм довелося бути знайомим з такої чудової особистістю, як він. Людина з таким характером украй важко уживається і в сім’ї, вважаючи членів сім’ї лише знаряддям для досягнення своїх цілей і бажань. Найчастіше це просто сімейний тиран, який тримає решту членів сім’ї в постійному нервовому і психічному напруженні. Якщо егоїзм традиційно вважається негативною рисою характеру, то його протилежність – альтруїзм, вважають абсолютно позитивною якістю людини, коли суспільна свідомість повністю підпорядковує собі особисте початок. Саме про такий мріялося утопістам, саме так трактувався ранньо більшовицький підхід до людського суспільства. Але, як відомо, крайнощі шкідливі у всьому. І якщо говорити про крайнощі, то якось ближче і зрозуміліше, коли егоїст, навіть не намагаючись розібратися в суті питання, стрімголов кидається захищати правоту члена своєї сім’ї чи всіма правдами і неправдами прагне створити для нього комфортні умови існування де б то не було , на шкоду іншим членам колективу, ніж коли альтруїст виносить з будинку останній шматок хліба, щоб допомогти голодуючим дітям далекої і невідомої країни Гваделупи.
