Скласти уявлення про вірування, культи, обряди стародавніх єгиптян допомагають різноманітні релігійні тексти: гімни й молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Найважливішими є так звані «Тексти пірамід» — складна система заклять, замовлянь і молитов, що супроводі жували заупокійні царські ритуали, їхні тексти вирізані на стінах внутрішніх приміщень пірамід фараонів V та VI династій Давнього царства (XXVI—XXIII ст. до н. е.). Найстаріший текст знайдено в піраміді фараона Унаса, мабуть, останнього правителя V династії, але характер накреслення ієрогліфів, стиль написів, лексика та інші особливості вказують, що тексти в такому вигляді існували навіть у до-династичний період. Для реконструкції найважливіших сторін життя суспільства Стародавнього Єгипту використовуються й так звані «Тексти саркофагів», що збереглися на саркофагах епохи Середнього царства (XXI—XVIII ст. до н. е.), а також «Книга мертвих», створена від періоду Нового царства й до кінця історії Стародавнього Єгипту, та численні збірки заупокійних текстів. «Книга мертвих» була написана частково на основі найдавніших релігійних текстів. Це найпопулярніша збірка релігійних текстів і заклять у Стародавньому Єгипті. Примірники ілюстрованої «Книги мертвих» клалися до гробниці поруч із мумією померлого і слугували йому дороговказом у потойбічному світі. За релігійними уявленнями жителів Стародавнього Єгипту, схід, де встає сонце, місце народження й відродження, а захід, де сонце зникає, — місце смерті й потойбічного життя. Схід називався Країною Бога, адже там сонце кожного дня піднімалось у славі. Як життя цілій країні приносили грудки родючого мулу, так і життя взагалі, вважали єгиптяни, виникло на первісному пагорбі. У «Книзі мертвих» перша поява Ра-Атума — бога-творця —відбувається саме на «первісному пагорбі, що в Єрмополі». Єгипетський ієрогліф, яким позначали первісний «пагорб творення», читався і як «являтись у славі». Він зображав кулястий пагорб, з якого вгору піднімаються сонячні промені, і тим самим давав дохідливу графічну ілюстрацію дива першої появи бога-творця [1, с. 83]. В давні часи бог сонця мав свою сім'ю богів, яка складала також вищу раду богів. Ця група богів була Енеадою, Дев'ятерицею, що мала центральне святилище у храмі Сонця в місті Іуну поблизу Мемфіса (грец. Геліополь). До Енеади входили чотири пари богів, зв'язаних родинними почуттями, що мали спільного предка: Агум, Шу, Тефнуг, Геб, Нуг, Осіріс, Ісіда, Сет і Нефтіда. Бог сонця Агум, що з'явився на вершині первісного пагорба, виник, за єгипетською традицією, «сам собою». Ім'я Агум означає «все», а також «нічого». На думку Дж. Вілсона, Агум означає щось всеохопне й водночас — порожнечу, причому скоріше порожнечу початку, ніж -----> Page:
