Батько й мати – найрідніші і найближчі кожному з нас. Від них ми одержуємо життя. Вони вчать нас людських правил, оживляють нам розум, вкладають в наші вуста добрі слова. Тому треба поважати своїх батька й неньку, тому, що вони нам дали це життя, тому що вони у нас єдині і більше таких немає на землі. Якщо ми прагнемо виховувати у дитини повагу до людської особистості, пробудити свідомість морального обов»язку, ми самі маємо являти їй зразки всіх цих якостей. Якщо ж вона навколо себе і в особі батька і матері замість поваги до особистості бачить зневагу до неї, замість рівноправності, за якої поважається свобода кожного, - свавілля одних і принизливу покору інших, то це приведе до негативних виховних наслідків. Тільки та сім»я може благотворно впливати на моральний розвиток дитини, в основу життя якої покладений принцип «сімейного альтруїзму». Цей принцип формує людину, яка бачить центр ваги існування у своїй власній особистості. Якщо сім»я відокремлена від інших людей і загальнолюдські інтереси в будь-якій формі не зачіпають її, то це у моральному відношенні згубно впливає на дитину. Сім»я надзвичайно глибоке джерело для розвитку у дитини почуття радості, щастя, що є результатом виконання нею певної діяльності. Розвиток моральної любові – це шлях од відчуття дитиною своєї спорідненості з батьками до такого ж відчуття стосовно життя навколишніх людей. Дитина, котра живе з родиною одним загальним життям, перенесе подібне ставлення на більш широкий суспільний загал. Вона прагнутиме вдосконалювати загальнолюдське життя і в цьому знаходитиме для себе вищу мету
