По-перше, звернемося до історії, Т.Г.Шевченко змалку відзначався різнобарвною фантазією. О.Підсуха писала: "Чи кожній дитині, скажімо, спаде на думку шукати залізних стовпів, що нібито підпирають небо, до чого вдався був шестирічний Тарас Шевченко?". Таких прикладів історія знає безліч, коли люди, особливо майбутні митці, виявляли здібності, а інколи й талант до певних мистецтв. Наприклад, Лесь Курбас у п'ятирічному віці створював лялькові вистави у себе вдома. Він писав: "За декорації служили мамині речі, за акторів - ляльки, а глядачі - сусідські діти. Ці пізнання виявилися у майбутній професії. По-друге, у наші дні діти все менше замислюються над своїм покликанням. Краще грати у комп'ютер, аніж сидіти та думати про безмежність власного розуму й про своє покликання – це для них занадто нудно. І. Томан писав: "Молоді люди, буває, самі не знають, що б їм хотілося робити". У результаті, коли приходить час вступати у вищий навчальний заклад, діти слухають батьків. Потім, коли вони розуміють, що майбутній фах їм не подобається, а розчаровувати рідних не хочеться, виникає пригнічення, яке часто викликає депресії, а іноді й невроз, тобто найпопулярніші у наш час психічні розлади. По-третє, я давно визначилася, чим мені хочеться займатися у майбутньому. Якось моя сестра сказала:" Я відвідала одну театральну студію, де зараз проходить набір абітурієнтів. Давай підемо туди!" Тож займаюся там більше трьох років, в мене з'явилося багато друзів, у нас багато спільного.
