Людина змалечку оповита тонким павутинням духовного світу. Ще не навчившись ходити, вона чує свою першу пісню - материнську колискову, потім намагаючись несвідомо її відтворити. Вона заслуховується казками і згодом тягнеться до книги сама. Духовність закладається в нас з найперших днів, зростаючи вежею на спорудженому фундаменті. Кожна людина може знайти в собі ту схованку. Недаремно ж у нас, дітей кам'яних джунглів, уривається дихання перед мальовничими рідними пейзажами, недаремно якийсь заклопотаний бізнесмен зі, здавалося б, зачерствілою душею, зупиняється біля вуличного скрипаля і, розчулившись, кидає монету до пошарпаного капелюха на землі, недаремно спіткається погляд зголоднілого бідного студента на черговій книзі. Звісно, однією духовною поживою сит не будеш, проте душа раз у раз потребує свого: краси, сенсу, емоцій. Кожна прочитана книга, кожна заслухана до дір пісня, кожний малюнок, над яким працюєш нишком - все це джерела духовності, повні кришталево-чистого, студеного натхнення. Того, без чого можна не жити, а лише існувати.
