Є різні люди, і вони по-різному ставляться до мови. Одні розуміють всю глибину значення мови в житті народу, тому плекають її і леліють, дбають про неї, невпинно збагачують свій словник, фразеологію, образність. Послухаєш таку людину: мова ллється, як музика, — багата, барвиста, пересипана народними висловами, прислів’ями. Є люди і малоосвічені або й зовсім без освіти, але які від природи мають тонке чуття мови. З них бувають талановиті казкарі, оповідачі... Однак є навіть освічені люди, які не дбають про мову. Говорять неохайно, суржиком, не стежать за чистотою слова. Та ще гірше буває, коли людина нехтує мовою свого народу. Справжня любов до своєї країни немислима без любові до своєї мови. Людина, байдужа до рідної мови, — дикун
