На людей в екстремальних умовах поряд з фізично пошкоджуючими факторами діють і психотравмуючі обставини, які являють собою комплекс надсильних подразників, що викликають порушення психічної діяльності у вигляді так званого реактивного стану. Потрібно підкреслити, що психогенна дія екстремальних умов складається не тільки з прямої, безпосередньої , загрози для життя людини, а й опосередкованої, пов’язаної з чеканням її реалізації та подоланням її наслідків. Можливість виникнення та характер психогенних розладів, їх частота, вираженість, динаміка залежать від багатьох факторів - характеристики екстремальної ситуації, її інтенсивності, раптовості її виникнення, тривалості дії. Готовність людей до діяльності в несприятливих умовах визначається їх індивідуально-типологічними якостями, професійною та психологічною стійкістю, вольовим та фізичним загартуванням. Важливим фактором виступає також організованість та узгодженість дій в екстремальних умовах, підтримка оточуючих, наявність наочних прикладів мужнього подолання труднощів. Комплексним вивченням системи взаємодії людини, природи та суспільства при стихійних лихах та катастрофах займалися різні наукові колективи, що використовують свої специфічні підходи, поняття та методи дослідження. 2. Динаміка психогенних розладів в екстремальних ситуаціях Національний інститут психічного здоров’я США звертає увагу на динаміку психогенних розладів, що розвиваються в небезпечних умовах. Психічні реакції поступово проходять чотири фази: героїзму, “медового місяця”, розчарування та відновлення. Героїчна фаза починається безпосередньо в момент катастрофи і продовжується декілька годин. Для неї характерні альтруїзм, героїчна поведінка, що викликана бажанням допомогти людям спастися та вижити. Неправильні припущення про можливість легко подолати труднощі виникають якраз у цій фазі. Фаза “медового місяця” наступає після катастрофи і продовжується від тижня до 3-6 місяців. Ті, хто вижив, відчувають сильне почуття гордості за те, що подолали всі небезпеки і залишилися жити. В цій фазі катастрофи потерпілі надіються і вірять, що скоро всі проблеми та труднощі будуть вирішені. Фаза розчарування, звичайно, продовжується від 2 місяців до двох років. Сильне почуття розчарування, гніву, обурення та жалю виникають внаслідок загибелі усіх надій. В цій фазі можуть розвиватися патохарактерологічні зміни особи потерпілого, які можуть визначати дезадаптивний, а іноді і асоціальний тип поведінки потерпілих. Фаза відновлення починається тоді, коли ті, що залишилися жити, усвідомлюють, що їм необхідно налагоджувати побут, вирішувати проблеми самостійно та брати відповідальність на себе за виконання цих завдань. Прослідкувати перехід цих фаз та будувати хід рятувальних робіт дуже важливо. Бо інакше, як відмічає Е.Еrikson, настає “друге
