Я дуже люблю ходити в зоопарк. І скільки себе пам'ятаю, любив завжди. Мені в зоопарку подобається більше, ніж у цирку. А коли приходжу в зоопарк, я швидко пробігаю повз майже всі клітки з тваринами і "на закуску" залишаю зустріч із ведмедями. Не з мавпами, як більшість моїх друзів, а з ведмедями, бурими і білими. Навіть коли ми буваємо в інших містах, я прагну потрапити в зоопарк і відвідати "іногородніх" ведмедиків. Напевне, у мене це почалося після знайомства з казкою "Три ведмеді", що справила на мене колись величезне враження. І тепер, дивлячись на клітки з ведмедями, я уявляю собі, хто з них Михайло-старший, хто його дружина. А коли в клітці живуть малята, я обов'язково вибираю Михася і уявляю себе в них у гостях. Я немов граю в цю казку сам із собою і забуваю про все інше на деякий час. Батьки розуміють мій стан і ніколи не кваплять мене йти далі. А біля клітки з білими ведмедями мені стає трошки сумно, бо завжди здається, що їм жарко в нас. Навіть коли на вулиці холодно, я просто відчуваю, що білому ведмедю хочеться кудись далеко, на північ, у крижану воду. А от про те, що бурих, можливо, тягне в ліс або ще на якісь простори, я не дуже задумуюся. Так, вони в клітці, але мені чомусь здається, що їм живеться непогано і вони не хочуть іншого життя. Мабуть, я помиляюся.
