У недалекому минулому, коли наше суспільство керувалося абстрактними потребами загального характеру, а проста людина була таким собі "гвинтиком" велечезного маховика, Василь Симоненко однозначно заявив: На світі безліч таких, як я. Та я, їй - богу, один. З підтексту твору виразно вимальовується опоненти автора, для яких народ - сіра маса, натовп. Це бюрократи, апаратники- демагоги, офіційні патріоти, що кожну мить "дбають" про свій народ, насправді обдираючи його. Ця ж думка утверджується кожним рядком прекрасного високогуманного вірша: "Ти знаєш, що ти-людина...": Усмішка твоя-єдина, Мука твоя-єдина, Очі твої-одні. Звучить ця поезія пристрасно і переконливо. Безпосередньо до нашого покоління звернена фраза: "Гляди ж не проспи!". Творчість Василя Симоненка в усі часи належатиме Україні, бо, як писав Олесь Гончар, "...для співу свого, для думи своєї в щасливу мить народила його Україна. І він-за прикладом найкращих наших поетів-синівською відданістю їй віддячив, напруженими чесним горінням душі".
